top of page
Луганськ — місто, що старанно приховує своє справжнє обличчя. Мабуть, тому що показати його означає бути повністю відвертим, а значить — вразливим? Вразливим до суджень та засудження… Сотні років історії Дикого поля та козацької звитяги чорні вітри забуття замели за декілька десятиліть. Я зачаровано ходив тихим старим містом, а воно довірилося й нашіптувало мені свої таємниці про затишок літніх вулиць, встелених перестиглими абрикосами. Так я дійшов до величного готелю у стилі українського модерну. Готель «Україна». Після другої світової війни на цьому місці були лише руїни, й архітектор Йосип Каракіс усього за п’ять років звів унікальний готель. Можливо, саме місто просило митця про українське бароко й традиційні орнаменти. Утім жорстокі вітри забуття торкнулися й архітектора, й української культури на довгі-довгі роки. Але не назавжди! Зараз у готелі вирує життя. Тут зробили мистецькі резиденції, й це неймовірно цікаво. Я зустрівся з художниками, письменниками, акторами, режисерами й усіх зацікавив мій довгокрил, і всі стверджували, що бачили його! Актор запевнив, що достеменно знає, куди він полетів. Письменники барвисто й багатослівно описували його, а один співак запевнив, що володіє діапазоном звуків, які можуть чути кажани — це він навчився в місцевого довгокрила. Жартун! Ще я поспілкувався з художником, який каже, що дуже добре роздивився місцевого кажана, і він схожий на кошеня з крильцями. Я довго намагався визначити, хто ж із них усіх володіє фактами, а хто — фантазує. Чи знайду я нарешті довгокрила? Можливо, він і справді тут… Правдиві свідчення спираються на об’єктивну інформацію. А як розпізнати суб’єктивні судження? Гадаю, що Венздей було б достатньо зазирнути в очі людині, щоб розпізнати, чи та прикрашає реальність. А ще цікаво — де у творчості межа між художньою вигадкою та правдою?
Художниця
Не терплю пустопорожніх аналогій! Всі постійно щось із чимось порівнюють. Кажуть, що писочок кажана схожий на поросячий, ви серйозно?! Повірте, це майже котяча морда! Ну, чи ведмежа…
Письменниця
Цей спогад про зустріч із кажанами іноді здається мені сном. Був дуже пізній вечір, я сиділа на балконі готелю й, звісно, писала свою нову книжку. Якоїсь миті почулося швидке наближення шурхотіння, й переді мною на пів миті зблиснула пара допитливих очей — ніби зазирнула мені прямо в серце. Потім дехто мені пояснив, що то були довгокрили.
Стендаперка
Люди часом люблять перебільшувати, натякати, інтригувати. Може, їм так цікавіше жити. Хтось робить це для вигоди — щоб здаватися кращим, загадковішим, компетентнішим за інших. Про кажанів багато всякого розповідають, але найбільш вражаюче, що є кажани з розмахом крил більше ніж півтора метра! Я б не хотіла такого зустріти.
Актор
Я вам відверто зізнаюся, чому не ходжу тут на вечірню прогулянку. Ви ж знаєте, що кажани — нічні тварини, денне світло їх лякає. І от вони, коли бачать людину зі світлим волоссям, обов’язково підлітають і закублюються в нього. А в мене ж бачите яке волосся? Я дуже привабливий для місцевого довгокрила.
Режисерка
Кажани в кінематографі — це ідеальний образ для фільмів про вампірів, бо вони харчуються винятково кров’ю, особливо люблять людську, вони — страшні створіння. А ще їх буквально спалюють сонячні промені, тому вони бояться денного світла.
Співак
Мій голос — феноменальний, ви підписані на мене в ютубі? Я співаю в п’яти октавах, а ще володію діапазоном звуків, якими спілкуються між собою кажани. Людям цього не зрозуміти, бо людське вухо їх не чує..
Художниця
Не терплю пустопорожніх аналогій! Всі постійно щось із чимось порівнюють. Кажуть, що писочок кажана схожий на поросячий, ви серйозно?! Повірте, це майже котяча морда! Ну, чи ведмежа…
bottom of page